«Карантинні» діти

Бравістова Наталія Олександрівна,

дитячий імунолог вищої категорії, завідуюча педіатричним відділенням медичного центру

Пандемія, карантин, зонування за рівнями небезпеки, закриття шкіл та садочків, дистанційне навчання та робота, вакцинація – вже понад року ми живемо у новому інформаційному полі, у новому пандемічному світі і з новими соціальними та гігієнічними звичками.

Психологічно складно всім, та найбільше можуть постраждати ті, хто найменше може це висловити – діти. Як батьки і діти справляються із психічним навантаженням, як звикають до нових реалій та які очікування можуть покладати на майбутнє? Ми спробували розібратися у розмові із педіатром.

Карантин – не новий винахід епохи ковіду

Щороку, майже відразу після зимових канікул в нашій країні мільйони школярів залишалися вдома, на карантин по грипу. Нікого це не засмучувало, на навчальний процес практично не впливало, дозволяло заощадити гроші на опаленні, а самі школярі сприймали його як додаткові канікули.

Все змінилося рік тому, коли епідемія надовго "загнала" в квартири і будинки цілі сім'ї. І це в корені змінило ситуацію. В один момент і батьки і діти опинилися в пастці. Причому в такій, де довелося терміново освоювати нові навички – роботу і навчання онлайн. Не всі виявилися до цього однаково готові, як технічно, так і психологічно. Чомусь у безлічі публікацій про негативний вплив онлайн навчання на дітей, мало де заходить мова про батьків. Але ж сім'я – це система. Система, в якій при зміні хоча б одного показника змінюється все. Роздратовані батьки, які зриваються і кричать на дітей, – не рідкість. І навіть якщо з емоціями вдається впоратися, то батьки, які вигоріли, які не мають ні сил, ні бажання ні на що – погана підтримка для психіки малюка, що росте.

Ось, наприклад, як описує в Фейсбуці свій стан мама двох дітей: "Я досягла точки, в якій я не знаю, як продовжувати роботу з дому з двома молодшими школярами на голові. Я все. Я закінчилася. Мене більше немає. Я пишу це не для того, щоб мене жаліли. І не для того, щоб мені співчували. Я пишу це просто тому, що це так. І це відбувається зі мною. І ще з дуже великою кількістю людей. І зовсім незрозуміло, коли це закінчиться. У мене більше не працює зовсім нічого. Речі, які допомагали раніше хоча б якось поповнювати ресурс – прогулянки в лісі, зуми з друзями, серіальчики - не працюють. Більш того, на них теж немає ресурсу. Тому що все, що дійсно заряджає мене, стало недоступним. Це рух, поїздки, зміна декорацій, і люди, люди, багато людей, різних – друзів, колег, учасників, нові обличчя, нові голоси, нові кола. Всього цього немає, а те, що є, відчувається як сурогат, як «wannabe». І не працює, не працює, як джерело енергії, як підзарядка сівших батарейок".

А як це для дитини – бути поруч з кимось із батьків (або з обома) в подібному стані? Мами і тата в розпачі, і кількість дитячих страхів також збільшується. Саме тому мене не дивують цифри досліджень, що свідчать про порушення здоров'я.

Стрес на тлі пандемії і життя в умовах ізоляції і дистанційного навчання мали несприятливі наслідки – у 83,8% учнів дослідники відзначили неблагополучні психічні реакції (пограничні стани). Депресивні прояви та астенію – майже у половини опитаних.

Близько 70% школярів під час пандемії коронавірусу обмежували свої пересування і сиділи вдома.

Адаптуватися до умов самоізоляції і дистанційного навчання змогли не всі, а тільки кожна восьма дитина (це 13,5%). Крім депресивних і астенічних проявів, більш ніж у третини (37,2%) обсесивно-фобічні стани, у 26,8% – синдром головного болю, у кожного другого учня (55,8%) – порушення сну. Рівний і позитивний стан вдавалося зберігати лише третині школярів (32,5%), 13,1% відчували пригніченість, а для 44,2% була характерна неодноразова зміна настрою протягом дня.

Підлітки з негативом сприйняли режим самоізоляції: 36,7% поставилися до нього негативно, 21,2% назвали його нестерпним. Подобалася самоізоляція лише 16,8% опитаних. В основному це були діти, які в школі піддавалися приниженням або з поганою успішністю.

Через самоізоляцію основна маса школярів стала менше гуляти (68,3%), знизилася їх фізична активність (55,2%). Навпаки, збільшився час на виконання домашніх завдань (59,7%), на заняття з комп'ютером або іншим пристроєм (46,7%), на спілкування в соціальних мережах (35,4%). Про недостатню тривалість сну (7 годин і менше) розповів кожен четвертий школяр (25,4%).

З чим технічно зіткнулися сім'ї?

Відсутність спеціально обладнаних місць для роботи і навчання. Одного комп'ютера або ноутбука, який раніше закривав всі онлайн потреби, стало критично мало. А якщо в сім'ї двоє школярів, та ще й батьки перейшли на роботу онлайн? Де взяти стільки обладнаних робочих місць? Доводиться займатися зі смартфонів. А це навантаження на хребет і зір.

Смартфон – самий невідповідний пристрій для використання в навчальних цілях. Разом з тим саме він був найпопулярнішим пристроєм, який використовували школярі під час самоізоляції (89,2%), а безпосередньо для навчання його використовували більшість підлітків (73,1%). В цілому щодня різними гаджетами користувалися практично всі учні (99,2%).

Школярі найчастіше скаржилися на почервоніння очей (18,1%), на їх втому (44,9%), на загальне стомлення при тривалій роботі на комп'ютері або іншому пристрої.

При регулярному і тривалому використанні в ході навчальних занять смартфон слід розглядати як серйозний фактор ризику розвитку патологій зору у дітей і підлітків.

Крім смартфонів і комп'ютерів 72,5% учасників опитування використовували навушники під час дистанційного навчання, при цьому більше чверті (29%) опитаних використовували їх близько 4 годин і більше. Більшість (85,9%) школярів не відчували дискомфорту при їх використанні, але інші скаржилися на тяжкість в голові, шум і закладеність у вухах та ін.

Дистанційне навчання школярів показало, що сучасна цифрова школа не володіє безпечними для здоров'я технологіями онлайн-навчання.

Що на нас чекає?

Покоління школярів і студентів, які вже другий навчальний рік проводять на дистанційному навчанні, вийде на ринок праці без необхідного запасу знань і з порушеною психікою – так вважають фахівці в сфері освіти.

Відсутність балансу між часом, проведеним онлайн, і реальною активною діяльністю погано позначається на психічній сфері. Через 5 років при регулярних карантинних заходах збільшиться перевага в бік молодих фахівців, у яких будуть проблеми з концентрацією уваги, з реальним спілкуванням, з критичним мисленням. Крім загального зниження рівня знань, під загрозою згасання також знаходяться і емоційний інтелект, і здатність адаптуватися.

Та будемо сподіватися, що така ситуація не триватиме довго завдяки ефективній і швидкій вакцинації і відсутності значущих мутацій коронавірусу.