Обмеження та напрямок поведінки дитини

Обмеження та напрямок поведінки дитини

Як би грамотно ви ні поводилися, в будь-якому випадку дитина відчуває негативні емоції – це природно, адже на байдужості педагогіка не може будуватися.

Джерело: healthline.me

Читав, що американська система виховання взагалі виключає заборони в сім’ї. Чи вірно це, і якщо так, то чому ж заборони можна замінити, адже обмежувати і направляти поведінку дитини все одно необхідно?

Дійсно, в американській педагогічній практиці довгий час пропагандировалосьвоспитание без обмежень (non – frustration), однак воно себе не виправдало, тому що життя все одно вносить свої корективи в природний розвиток дітей, але якщо це вперше трапляється пізно, наприклад, у школі, то замість очікуваного педагогічного ефекту призводить до сильного стресу, який відчуває дитина, раніше ніколи не чув слово «не можна».

Заборони у вихованні неминучі. У кожній сім’ї з плином часу виробляється система виховання, яка полягає в тому, як батьки карають і заохочують дитину, хто конкретно це робить, чи є різниця в реакціях батька і матері на проступки і досягнення дитини.

Звичайно, краще, якщо батьки згодні один з одним в підходах до виховання. Але і єдність підходу, якщо він не адекватний поведінки дитини, може принести чималу шкоду його психіці. Тотальні заборони, коли не можна практично нічого (бо небезпечно, не прийнято, взагалі просто так), занадто тривалі заборони («Ти не будеш дивитися телевізор цілий місяць, якщо принесеш двійку»), заборони на дуже важливі для дитини речі («Ти не підеш завтра грати у футбол, і мені не важливо, програє без тебе твоя команда чи ні!”) приносять не користь, а шкоду. Дитина відчуває себе несправедливо скривдженим, він злиться на батьків і не бачить позитивних можливостей виходу зі складних ситуацій.

Якою ж має бути вірна заборона

Заборони як важливі чинники попередження асоціальної поведінки повинні бути коректно і психологічно грамотно сформульовані: в безособовій, абсолютної і безальтернативної формах, і тільки по відношенню до провини дитини, що представляє загрозу життю, безпеки і гідності інших людей або наносящим матеріальний збиток.

Заборона має бути конкретним, здійсненним, чітким (складно виконати, наприклад, такий: «Більше не підеш гуляти!”). Він повинен бути аргументованим: потрібно пояснити, що зробив дитина, з’ясувати, що він при цьому відчував, чого хотів, які наслідки для нього та інших людей малися на увазі і можуть бути насправді. Слід уникати негативних прогнозів і узагальнень («Ти знову розбив вікно – справа скінчиться тим, що ти нас пустиш по світу або тебе посадять у в’язницю!”). Ви формулюєте заборона, обмежуючи його в часі і просторі і не абсолютизуючи його (наприклад, «Сьогодні ти не підеш в комп’ютерний клуб, так що домовляйся з приятелями на завтра»).

Але крім цього має сенс запропонувати якесь інше заняття замість забороняти, щоб дитина не тинявся без діла, не злився на вас. Ця заміна повинна викликати інтерес у дитини і при цьому нести виховне навантаження. Бажано надання можливості вибору замінює заняття («Можеш допомагати батькові лагодити машину або клеїти шпалери зі старшим братом»).

Як би грамотно ви ні поводилися, в будь-якому випадку дитина відчуває негативні емоції – це природно, адже на байдужості педагогіка не може будуватися. Слід сказати про те, що ви розумієте ці переживання, щоб дитина не відчувала себе незрозумілим, відчуженим. Можна звернути увагу на те, що він спровокував обмеження своїми діями, виправиться поведінка – іншим буде і ставлення батьків. Співсправа батьків з дітьми забезпечує встановлення гармонійних відносин між дитиною і дорослим як рівноправними і рівноцінними особистостями, допомагає дитині долати наслідки власних помилок і проступків.