Мамоведія
Все про здоров'я і розвиток дитини

Японія: як виховують дітей у країні майбутнього

Японія: як виховують дітей у країні майбутнього

Японія – країна майбутнього, найновітніших технологій, надшвидкісних потягів, країна роботів та мега працьовитих людей… Як же вона досягла таких висот?

Звісно, кожну країну створюють та розвивають люди – її народ. Історія, традиції, правила життя та менталітет є особливостями кожної країни. Саме ці критерії визначають напрямок руху життя у країні. Певні основи поведінки та правила соціального життя передаються із покоління в покоління, створюючи культуру тої чи іншої країни.

Аби зрозуміти, за якими правилами живе одна з найпрацьовитіших націй у світі, зазирнемо до найменших її представників – діточок. Саме система виховання дітей у Японії сприяє тому, що доросле населення цієї країни – це законослухняні, доброзичливі, виховані та надміру працьовиті люди.

В чому криється секрет успіху та чим доводиться за нього платити? Спробуємо розібратися.

Традиційно, виховання дітей у Японії поділяють на три етапи згідно з віковою шкалою: від народження до 5 років, з 5 до 15 років та після 15 років.

Перший рік життя малюк, як правило, залишається дуже міцно «зв’язаним» з матусею – день і ніч він проводить в її «обіймах». В Японії існує великий вибір всіляких речей, що допомагають матері тримати малюка біля себе, однак при цьому мати вільні руки для виконання домашніх справ і не тільки – це слінги, рюкзачки, навіть спеціальне вбрання з нішею для дитини, тощо. Вночі дитина спить разом з батьками та за першим бажанням отримує матусине молочко. Взагалі перші 5 років життя дитина не знає жодних обмежень та заборон. Мама ніколи не підвищує голос, не кажучи вже про тілесні покарання. Все, що можна почути від матері – «небезпечно», «брудно», «обережно». Та не зважаючи на вседозволеність, своєю любов’ю та терпінням мама швидко встановлює тісний контакт зі своїм малюком та завойовує авторитет. До вседозволеності малюкам звикло і японське оточення: мама ніколи не почує критику ні по відношенню до себе, ні по відношенню до поведінки своєї дитини.

Виховання дитини в Японії покладається на матір, батько, як правило, є головою сім’ї, основною функцією якого є забезпечення гідного рівня життя для родини. Тато приділяє увагу дітям на вихідних – це можуть бути сімейні прогулянки в парк розваг чи розважальні центри. Мати, у більшості випадків, включно до досягнення дитиною 3-х річного віку перебуває вдома. Хоча в Японії є і ясла для найменших – великою популярністю вони не користуються. Для того, аби віддати дитину в ясла мають бути вагомі причини, оскільки це викликає негативну реакцію суспільства.

Досягаючи 5-тирічного віку дитина знайомиться з новою реальністю – з чіткими та обов’язковими до виконання правилами та нормами життя. Після царського поводження з нею до 5 років, цей відрізок життя стає новим етапом у пізнанні світу для дитини. Уже з такого віку починається виховання в дитині працьовитості, без якої у цій країні просто не вижити. Та не зважаючи на дещо суворе поводження з дітьми та внесення у їх безтурботне життя багатьох обмежень та вимог, – грубість, підвищення голосу, тощо, як і раніше, не маюсь місця у японських сім’ях.

Коли дитина досягає 15-тирічного віку, вважається, що вона вже дозріла морально аби діяти на свій розсуд та нести повну відповідальність за свої дії. Таким чином, в 15 років японець-підліток вважається повноцінним членом суспільства. Звісно, батьки все ще продовжують займатися вихованням своєї дитини, однак ці відносини вже можна назвати більш дружніми та такими, що носять рекомендаційний характер.

Окремо слід виділити те, що Японія – це країна, де велику роль виконує саме суспільство, точніше окремі його групи. Кожен японець повинен мати відношення до того чи іншого колективу, спільноти. І це є основою у вихованні дітей – вміння жити та працювати у команді, належати до певного колективу, бути його частиною. У садочку дітей навчають правилам соціального життя – різноманітні ігри та естафети, що допомагають дітям вчитися злагоджено співпрацювати один з одним заради досягнення спільної мети. Це основна ідея, яка закладається з дитинства. В таких іграх не має тих, хто перемагає, або програє. Не виділяти нікого – основне правило виховання. Існує навіть метод покарання «по-японськи»: тимчасове відсторонення від сім’ї або певної соціальної спільноти. Один натяк на таке покарання набагато швидше принесе свої плоди, аніж жодні погрози, крик чи тілесні покарання, які можна спостерігати у нашій країні. Бути не таким, як усі, бути засудженим суспільством – цього бояться японські діти. Але й ставши дорослими цей страх уже не покидає людину, змушуючи жити за правилами колективу всіх і кожного…

Отож, задля успішності своєї країни, японці віддають перевагу «суспільству», забуваючи або навіть не даючи розвинутися власному «Я». І це є проблемою, оскільки багатий потенціал талановитих людей не може бути використаний, оскільки не може бути вчасно ідентифікований… Звісно, світові тенденції щодо необхідності розвитку особистості вже мають вплив і на Японію, тож під тиском світових змін, ймовірно зміни відбуваються і там…

Японці, які з дитинства звикли до праці, самовіддано трудяться на благо компаній, до яких належать. Так, саме належать, оскільки втрата роботи для японця – це найстрашніше лихо, яке може спіткати людину. В Японії люди працюють так багато, що у них навіть з’явився термін у медицині «смерть від перевтоми». А ще Японія посідає одне з лідируючих місць за смертністю від самогубств, причини яких досить різні – від втрати роботи, до просто небажання жити… Можливо, більшість трагедій можна було би уникнути, та, на жаль, є ще один фактор, який їм сприяє – це самотність. Самотність – вона вбиває, оскільки в важкий момент людина залишається сам на сам зі своїми проблемами…

Кожна країна має свої сильні та слабкі сторони. Так і методи виховання дітей у кожній країні різні – вони зумовлені особливостями життя, менталітетом та культурою країни проживання. Ми можемо обирати для себе певні моменти, однак виховати українця за японською системою, вдасться навряд чи, та й чи це потрібно?.. 

Статті на тему "Виховання"

Виховання Виховання

Батьківська тривожність - це нормально

Виховання Виховання

Як навчити дітей інклюзії?