Перше слово дитини

Перше слово дитини

Що називає або позначає дитина в перший раз? На це питання намагаються відповісти не тільки науковці, а й батьки. Так хочеться запам’ятати перше слово малюка. Дорослим здається, що воно має бути пов’язане з чимось дорогим, потрібним і улюбленим. Кожній матері хочеться, щоб те слово було «мама». А може бути, він назве першим улюбленим іграшку? Або виголосить своє ім’я, яке так часто чує від дорослих? Але, як не дивно, нічого подібного, як правило, не буває. Найчастіше взагалі важко зловити це перше слово і зрозуміти, що саме воно означає. Перш за все тому, що зовні, за своїм звучанням, воно дуже схоже на лепетние вокалізації («ляля», «Титан», «Гага»). Але тим не менше це вже не лепет, а слово, бо воно повторюється в одних і тих же обставин і означає щось зовсім визначене. Не загальний доброзичливий настрій дитини і не його аморфне бажання поспілкуватися з вами, а щось абсолютно конкретне і однозначне. А от що саме, з’ясувати буває не просто.

Перше слово дитини містить у собі все відразу: і підмет, і присудок, і обставини, і визначення. Перше дитяче «дай» – це не просто дієслово в наказовому способі, не тільки присудок. Це вже розгорнутий вираз або ціла фраза, яку можна перекласти на мову дорослих приблизно таким чином: «Мамочко, дістань мені швидше зі шафи цю ляльку, вона мені дуже потрібна». Так сказала би дитина старша, але малюк в 1,5-2 роки подібним чином виражатися ще не може. Та й немає необхідності в настільки повних, розгорнутих виразах. Тому що мама і так все зрозуміє, а пропущені члени речення заміняються жестами, мімікою, зрозумілими в конкретній ситуації. Про що йде «мова», ясно з того, як малюк дивиться на ляльку, як він тягнеться до неї.

Точно так само комплекс звуків, що відноситься до якого-небудь предмету, є не назвою цього предмета, а цілої фразою, в якій є і ставлення, і бажання, і дія з цим предметом. Стійкий зв’язок конкретних звуків з певним предметом або ситуацією свідчить про те, що ми чуємо вже справжнє слово, а не просто дитячий лепет. Правда, це слово може існувати і бути зрозуміле тільки в абсолютно певній ситуації.

Перші слова дитини настільки злиті з конкретними обставинами, предметами чи діями, що використовувати їх поза цією ситуацією неможливо. Дитина може назвати тільки той предмет, який він бачить перед собою, і тільки ту дію, яку він здійснює тут і зараз. Він може сказати «ляля», тільки якщо бачить ляльку, «ав-ав» – якщо зустріне собаку на вулиці. Говорити про ляльку або про собаку взагалі, не сприймаючи їх в даний момент, в 1,5-2 роки він ще не вміє. Тому що слово для дитини ще не віддільне від предмета. Воно є його невід’ємною ознакою, властивістю або якістю. Те, що предмет, який перед малюком на столі, називається «тарілкою», так само природно і неминуче, як і те, що цей предмет округлий і з нього потрібно їсти кашу. Назвати цей предмет по-іншому або назвати «тарілкою» щось інше (як це буде пізніше, у рольовій грі) для малюка неможливо. Таке злиття слова з предметом – характерна особливість перших слів дитини.

В той же час навіть найперші слова – це не просто назви окремих предметів, але свого роду узагальнення цілого класу предметів або явищ. Правда, узагальнення зовсім не такі, як у дорослих. Діти можуть називати одним і тим же словом абсолютно різні і, здавалося б, зовсім не схожі один на одного речі. Наприклад, словом «кися» малюк може називати кішку, хутро на своєму пальтечку, мамині волосся, рукавички і пухнастого плюшевого ведмедика. З точки зору дорослого, в цих речах немає нічого спільного. Але для малюка всі вони м’які, теплі і приємні, як «кися». Для дорослого ця ознака «м’якості» в навколишніх предметах може бути абсолютно неважлива. А для малюка вона, можливо, головна, тому що в своїх перших узагальненнях він керується насамперед безпосереднім відчуттям.

Незрозумілість мови маляти для дорослих багато в чому пов’язана з тим, що діти узагальнюють навколишні предмети за ознаками, абсолютно невідомими для дорослих, і докопатися до того, чому раптом малюк називає черевики «тяпа», а воду у ванні «лока», часом нелегко. Але можливо. Наприклад, словом «тяпа» дитина називає шкарпеточки, валянки, колготки – все, що надівається на ноги, так само як і тапочки («тяпа»). А у ванні він одного разу купався з пластмасовим човником, і йому було так цікаво і весело, що з тих пір все, що пов’язано з купанням, стало називатися ім’ям човника («лока»). Портфель, шапка, окуляри можуть називатися «тато», тому що належать татові. Пальтечко, відерце з совочком і вхідні двері – «гуля», тому що нагадують дитині про гуляння у дворі. Несподіванка і різноманітність ознак, за якими маленькі діти узагальнюють і об’єднують найрізноманітніші предмети, вражаючі. Серед цих ознак – і колір, і форма, і призначення предмета, і місце зустрічі з ним, і приналежність якійсь людині. Але всі ці ознаки – зовнішні: їх можна бачити, відчувати, пов’язувати з радісним або тривожним відчуттям. Несхожість перших дитячих слів і узагальнень на ті, що існують у дорослих, призвела до того, що в психології виник спеціальний термін – «Автономна дитяча мова», або виникає за своїми законами, не залежними від дорослої мови. Однак ця незалежність вельми відносна, оскільки умови життя і виховання дитини, його відносини з близькими дорослими рішуче впливають на його мовний розвиток. Батьки при бажанні і уважному ставленні до маляти можуть сприяти більш інтенсивному і правильному розвитку його мови.

Джерело: Мати і дитя. Кишенькова енциклопедія молодої мами. О.В. Єремєєва, А.В. Мітрошенков