Дитячий садочок: перше враження та адаптація

Дитячий садочок: перше враження та адаптація

Цю тему я навмисно залишила на потім… Поясню чому: спершу були емоції і, як я розумію зараз, погляд на події був тоді не досить об’єктивним… Але давайте про все спочатку.

Перше враження – воно таке важливе як для дорослих, так і для діточок… Є безліч інформації, як краще зробити, аби воно – перше враження від дитячого садочка – у дитини було позитивне. Та на практиці, на жаль, не все можна реалізувати…

У садочку є свої «правила з адаптації», а перед мамою стає вибір: підкоритися їм чи піти проти них заради свого малюка. Та чи не зашкодить це йому чи іншим учасникам цього процесу?

З одного боку, вихователь уже має досвід, з іншого – мама знає свого малюка. І найкраще адаптація пройде тоді, коли вихователь буде знаходити індивідуальних підхід до кожного малюка, застосовуючи свій досвід та отримуючи необхідну інформацію від матусі.

Багато спеціалістів радять починати відвідувати садочок поступово і спочатку разом з мамою на прогулянці, потім у групі також з мамою, а потім уже і можна залишати дитину саму – коли вона познайомиться та довіриться вихователю. Однак, у нашому садочку мам просять навіть не заходити у групу, оскільки ясельна група – це дуже складна аудиторія. Ти зробиш краще своїй дитині, однак засмутиш всіх інших діточок і підкинеш роботи вихователю – плач стоятиме і безліч запитань: «А моя мама де???».

Наш перший день

Макарчик уже був у садочку – ходив разом зі мною на установчі батьківські збори, тому розповіді про садочок уже міг собі візуалізувати, розумів куди ми йдемо і мені хотілось вірити, що йому там сподобається. Я дуже хвилювалася, хоча намагалася виглядати якомога спокійнішою та веселою.

Ми прийшли раненько, так просили приходити тих, хто приходить перший раз. Взагалі, діточок розділили на групки і етап адаптації розтягнули на місяць – додавали у групу по 2-3 дитини двічі на тиждень. Так як Макар був найменшим, і я ще не виходила на роботу, ми потрапили в останню групу і йшли у садочок на початку жовтня. Я перевдягнула Макара та завела до групи, діток було ще мало – 2 чи 3. Я представила його вихователю, а він побачивши іграшки – знайшов собі заняття. Вихователька розказала мені певні організаційні моменти, і я пішла… Ось на цьому етапі я допустила величезну помилку. Вихователька (не знаю, чому так вийшло) ніяк не познайомилась з Макаром, ні присіла до нього, ні назвала себе… Одним словом, між ними не виник контакт і виходить, що я лишила свого малюка одного в чужому місці з незнайомими людьми. Прийшовши через дві години, я побачила у вікні свого малюка, який плакав і кликав маму… Моє серце розірвалося на шматки…

Наступний день малюка

Синочок почав плакати ще у роздягальні, а мені самій хотілося плакати разом з ним і, взагалі, забрати його та залишити всі спроби. Вихователька не поспішала мені на допомогу, мені довелося її кликати, аби вона забрала його в групу…

Він плаче в садочку, а я вдома. Я почала себе накручувати, що можливо до моєї дитини якесь «особливе» ставлення через те, що ми потрапили в садочок на перекір системі… Я не була готова до такого повороту подій. Мій Макар дуже веселий та любить гратися з дітками та іграшками, я була певна, що він швидко адаптується, всі спочатку плачуть, однак важливий критерій, щоб дитина не плакала весь час. В такому випадку малюка краще забирати та не водити або в цей садочок, або ж він просто ще не готовий до розлуки з мамою. Мені потрібно було зрозуміти, причина у відношенні до нього чи у його неготовності? Дитячий садочок – це не місце виясняти відношення, немає сенсу сваритися з тими, кому довіряєш найцінніше – свою дитину. Та й батьки дуже хвалили нашу виховательку, говорили, що нам з нею дуже пощастило. Я забираючи Макара, поговорила з вихователькою про те, що дуже хвилююся і попросила поради, як краще… Вихователька сказала одну важливу річ: поки ви не заспокоїтесь – дитині буде погано, вона все відчуває

Так пройшли наші перші два дні у садочку, далі були вихідні…

З понеділка ми знову пішли в садочок, Макарчик плакав зранку, та деколи протягом дня (ходили ми перші два дні на 2 години, а потім залишалися уже до сну). В середу я взяла себе в руки, запевнила себе, що дитина у безпеці, її там не ображають, пильнують, годують... Прийшовши додому, я зробила каву та зайнялася справами, максимально занурившись в них з головою. Як же я була приємно вражена, коли у садочку не почула плач свого малюка, а вихователька сказала, що він молодець і майже не плакав. А в четвер він уже сказав мені в роздягальні – бувай, мамо, поцілував і пішов до діток… Звісно, він іще плакав іноді, коли згадував про мене, аде це була перемога і знак, що все буде добре!!!

Якби я описувала ці події одразу, то могла б образити вихователя, оскільки мені дійсно здавалося, що моїй дитині не приділили необхідної уваги і т.д. Потім розмовляючи з матусею двох діточок, я зрозуміла, що так здається мабуть усім матусям первістків.

Зі свого досвіду пораджу наступне:

  • приділіть достатньо уваги знайомству малюка з вихователем, проявіть ініціативу (чого не зробила я);
  • зберіться та відпустіть ситуацію, робіть що завгодно, тільки не думайте про малюка – він відчуває вашу тривогу навіть на відстані;
  • поважайте правила дитячого садочка, оскільки я мала необережність зазирнути в групу аби забрати Макара після обіду (мені не сказали, що слід просто чекати в роздягальні) – і спокійні дітки, що збирались іти до сну, одразу почали плакати за своїми мамами…
  • якщо вас щось не влаштовує, спробуйте про це спокійно поговорити з вихователем, можливо разом ви знайдете компроміс.

Можу сказати, що наша адаптація ще незавершена до кінця, оскільки уже на вихідних, після першого повного тижня, Макар захворів… Хвороби – це окрема тема для обговорення… після хвороби знову починається усе з початку, однак початок уже є… І хоч були помилки, ми їх виправили і тепер я веду свого малюка у садочок з гарним настроєм і без хвилювань!

Попереду ще один складний етап – залишитися на денний сон, та я впевнена – усе вийде! Далі буде…